ВО "Свобода"

ENG

16 квітня 2016
"Мер" - той, хто одночасно командує мінометним взводом та керує західноукраїнським містечком
"Мер" - той, хто одночасно командує мінометним взводом та керує західноукраїнським містечком

Андрій Старух двічі поспіль обирається міським головою Монастириська. Уперше - після Майдану. Не пропрацював на посаді й року - як його було мобілізовано до війська. На полігоні встиг навчити два випуски новобранців на операторів "Градів". По тому - восени 2015-го знову стає міським головою, та замість того, щоби сідати у крісло, вирушає під Марʼїнку поблизу Донецька. Там у складі 14-ої окремої механізованої бригади головний сержант Андрій Старух обіймає посаду командира мінометного розрахунку, хоча реально виконує значно ширший обсяг. "Мер" розповідає, що під Марʼїнкою про мінські угоди не чули. Російські окупанти і їхні найманці стріляють із заборонених видів зброї - використовують і САУ, і "Гради", і 120-міліметрові міномети.

В очікуванні демобілізації боєць "Легіону Свободи" думає більше думає не про війну, а про соціально-економічний розвиток Монастириська. Одночасно пише публіцистичні статті про причини війни, а фронтові нотатки про боротьбу з побутом вирішив залишити комусь іншому, в кого вони лишили яскравіші враження. Попри зайнятість, він знайшов час, щоби поспілкуватися із Воєнною прес-службою ВО "Свобода".

- Андрію, раніше Ви служили у Внутрішніх військах, нині - в артилерії. Чи можете порівняти ці періоди?

- Уме нове, все інакше, тому складно зробити узагальнення. Однозначно поняття війни стало більш прикладним, а не уявним. Та й зараз служать люди з більшим життєвим досвідом, це зовсім інша якість, ніж молоді призовники. Хоча ті швидше вчаться. Старший вік - це одночасно і перевага, і недолік. Бо великий досвід породжує хибну думку, що не всіх командирів треба слухати - "ми й своїм розумом обійдемося". З іншого боку, є більша впевненість, яка дозволяє швидше розвʼязувати побутові проблеми - до прикладу, обладнати бліндаж чи відремонтувати техніку.

- А якою була ваша служба у Внутрішніх військах?

Я служив у 1998-1999 роках в "учебці" на Донеччині в патрульній роті. Тут треба зробити відступ і сказати, що внутрішні війська - це структура, яка створила держава для дій проти свого народу. Зараз їх реформували у Нацгвардію, і мені важко оцінювати, якою зараз є її природа.

Під час строкової служби я брав участь у різних навчаннях, і мені цей досвід згодився на Майдані. Розгін мітингів - це й було наше основне завдання. Ми тренувалися із палицями, водометами. Із 600 чоловік у бронежилетах та повній екіпіровці відпрацьовувало тактику: половина виконувало роль "хуліганів", частина - правоохоронців.

І коли проти мене на Майдані стояли ВВшники - можливо, серед них були хлопці із частини, де я служив. Єдина різниця - це були хлопці по 18 років, а я - дядько 30 із гаком, більш мотивований за них і важчий кілограмів на 20-30.

Я знав їхню тактику, пояснював логіку їхніх дій побратимам. Так, наприклад, ВВшників, як правило, використовують як живий щит, за яким стоять спецпризначенці, котрі в певний момент відкриваються і вихоплюють найбільш активних мітингувальників. Коли лава закривається - їх пакують в автозаки. Тому слід зважати на це і тримати стрій, аби жодного з нас не вилучили. Розповідав і про елементарні засоби самооборони від гумових палиць тощо.

- Зараз пішла хвиля арештів вояків, націоналістів за підозрою у державній зраді, підготовці терактів, контрабанді тощо. У чому причина?

- Я розумію, чому це відбувається. Майдан - це відмова громадян від інституції представницької демократії (тому що політики проявили свою нездатність) і перехід до безпосередньої демократії, яка діяла у грецьких полісах. Сучасна модерна нація взяла на себе відповідальність і поводилася як суверен. Коли прийшла наступна влада - цей обраний персонал, який мав би бути професійними управлінцями, що вирішують ті чи ті задачі з розподілу суспільних благ, обрання політичного курсу країни - вони в нації (у першу чергу - в націоналістах), яка відчула себе повнокровним сувереном - побачила конкурента. Тому зараз влада усуває конкурентів. Хоча ми не є конкурентами - має бути співпраця.

Та можновладці не ставлять під сумнів гегемонії посадових осіб, які можуть сплутати власну кишеню із колгоспною. Вони полюють на тих, хто може загрожувати їхньому комфортному розташуванню у корупційних схемах.

Андрій Старух - міський голова Монастириська
Андрій Старух - міський голова Монастириська

- Що ви хочете зробити для Монастириська? І які ключові речі зроблені за вашого головування?

- Міський голова має бути непомітним. Жителям міста має здаватися, буцімто все добре працює саме по собі. Тому насамперед головне налагодити механізм і поставити відповідальних професійних і працелюбних людей на певні посади. Це перше завдання керівника. У мою каденцію було модернізовано насосну станцію, замінено частину водогону, прокладено тротуари. Звичайне господарське життя провінційного райцентру.

- Тобто вам вдалося організувати механізм роботи чиновників до того, як Вас мобілізували?

- Треба розуміти, що до цього я менше року виконував функції міського голови. Далі багато що відбувалося на відстані за допомогою телефонів. Важливим моментом після місцевих виборів-2015 є те, що змінився склад ради, який затвердив заміни виконкому, секретаря ради, моїх заступників тощо. Цього попередня рада не зробила би.

Але справи ішли би краще, якби я виконував роботу на місці. Як громадянин я розривався - бути міським головою чи вояком. Виконавши свій громадянський обовʼязок, я розумію, що міський голова має бути там, де на його роботу чекає громада. Надійний тил - це теж важлива запорука перемога у війні.

- Як ставитеся до тези "навіщо обирати політика, якщо він не вилазить з окопів, замість керувати містом"?

- Згідно із законом про місцеве самоврядування, обрані посадові особи мають перебувати на робочому місці. Згідно із законом про соціальний захист військовослужбовців, їх прикомандировують до відповідних рад, де вони працюють. На звернення Монастириської міської ради командування вже четвертий місяць не дає жодної відповіді. Мені повідомляють, що у проєкт наказу мене включено, але він ще не підписаний. І таку відповідь я чую щотижня.

- Чи зустрічали ви місцевих жителів, яким би могли допомогти як міський голова західноукраїнського містечка?

- Нещодавно нас запросили на зустріч із місцевими жителями на обговорення питання адмінреформи. Ми із заступником міського голови із Хмельниччини розʼяснювали суть реформи, механізм утворення громад. На сході зараз немає місцевого самоврядування, а є військово-цивільна адміністрація, яка виконує. Тим паче, що тут люди звикли до "совєцького" стилю управління і для них саме поняття місцевого самоврядування ще чуже. Вони хочуть, щоби влада робила все, і звикли дистанціюватися від цього процесу. Та насправді люди мають напрацювати практику використання можливостей законів, має утворитися відповідна політико-правова культура і політичні традиції. Лише тоді поняття самоврядування буде чинним.

- Чи бачите ви в жителях сходу передумови, схильності до ініціативи й активної суспільної позиції?

- Менталітет нації формується суспільною практикою. Якщо людям навʼязувати дикунські звичаї (як це робить імперська росія) і не культивувати європейських цінностей - важко буде говорити про дієве самоврядування. Але якщо вести системну розʼяснювальну роботу, заохочувати людей до ініціативної роботи зі створення навколо себе комфортного простору - це дасть свої плоди. Європейці теж прийшли до цього не відразу.

Громадяни мають творити громадянське суспільство, держава - належні їй функції. І кожен повинен бути на своєму місці. Щоби не доводилося як в часи Майдану - нації перебирати на себе функцію держави. Як на мене, коли добровольчі батальйони затуляли собою Україну - це трагедія. Адже ми мали величезні склади зброї, та не мали Збройних сил та вмотивованих офіцерів. Ми мало чим відрізнялися від бездержавної нації, не маючи інституцій самозахисту.

- Чи у вашому підрозділі існує проблема немотивованих офіцерів?

Ні. Треба розуміти, що є два види офіцерів' є кадрові військові, а є студенти, що закінчили військову кафедру і ніколи не бачили солдатів, однак мають звання старшого лейтенанта. У нас багато хто має попередній військовий досвід, хтось служить "по другому колу" - частини 51-ї бригади було розбито під Іловайськом. І дехто із вцілілого складу зараз бере участь у відновленні підрозділу.

Деморалізує те, що за рік служби жодній людині в нас не дали звання молодшого сержанта чи сержанта. Хоча люди проявляють себе в бойових умовах хорошими управлінцями. Вони були би готові підписувати контракт, але лишатися водночас рядовими не бачать сенсу.

Адам Сміт 200 років тому писав, що сучасні армії воюють не добрими солдатами а злагодженістю. Тому треба і виконувати накази, і питати з керівництва - наскільки воно професійно працює. Мужність солдата на полі бою, мужність генерала у кабінеті у відстоюванні своєї точки зору перед начальниками вищого рівня - це єдине ціле, що складає запоруку успіху.

Андрій Старух
Андрій Старух

- Вдома на вас чекає маленький син. Як із дітьми розмовляти про війну?

Війна і так в їхньому житті - з телевізора, з розмов із друзями, чиї родичі через неї пройшли.

Я дивлюся на війну як на певний спосіб життя і діяльності, до якого треба бути готовим - у військовому, спортивному, моральному плані.

Але у розмовах із дітьми я би більше звертав увагу не на бойових діях, а на природі війни - чому вона виникла. Ми як постгеноцидна, постколоніальна нація й дотепер не усвідомлюємо, що причиною війни є несприйняття колишньої метрополії суверенності нашої спільноти, нашого права утворювати власну державу. Наші сусіди бачать у нас "єдіний народ", а не модерну націю, якій природньо мати власну державу.

Воєнна прес-служба бажає Андрієві Старуху швидшого повернення додому та успішної праці на благо громади Монастириська!

Розмовляла Настя Сніжна