ВО "Свобода"

ENG

16 жовтня 2015
Вірний щит своєї нації. Чому нині знову, як і в совєцькі часи, переслідують націоналістів
Вірний щит своєї нації. Чому нині знову, як і в совєцькі часи, переслідують націоналістів

Присутність у суспільстві націоналістичної політичної сили ‒ абсолютно природний процес. Адже націоналізм ‒ це свого роду імунна система нації, необхідна для виживання: збереження мови й культури, для забезпечення економічного зростання та захисту від внутрішніх і зовнішніх ворогів.

Історично так склалося, що в Україні дорога тих, котрі боролися за українську за змістом державу, ‒ це завжди дорога боротьби. …Фактично увесь час існування "Свободи", яка веде свою історію з осені 1991 року, ‒ це також час боротьби ‒ як за втілення своїх ідей, так і за власне виживання як носіїв цих переконань. Адже за традиціями совєцької системи, яка мала націоналізм за найбільшу свою загрозу, з націоналістичним рухом боролися всі без винятку ліберально-олігархічні влади, які приходили на заміну одна одній, проте без зміни суті суспільної системи. У цій боротьбі націоналісти, як два з половиною десятиліття тому, так і нині, змагаються у вкрай нерівних умовах. Адже протистояти доводиться тим, у кого в руках не тільки левова частка фінансово-економічних активів країни, але й найпотужніша на сьогодні зброя ‒ численні приватні засоби масової інформації, зокрема провідні телеканали.

За понад два десятиліття "Свобода" пережила цілі полчища виборчих проектів, які плодилися і входили у владу на ґрунті винятково власних фінансових інтересів. Скільки їх уже було? Розмаїті почилі в Бозі есдеки ‒ "звичайні" та "об'єднані"; соціалісти ‒ "прості" та "прогресивні"; нацдеми ‒ НРУ та УНП; кучмісти ‒ НДП і "За Єду"; пофігісти ‒ "зелені" та "озимі"; "мегаблоки" ‒ НУНС чи НСНУ; "фронти" ‒ то "змін", то "народні"… Нарешті ‒ непотоплювані, як багатьом здавалося, комуно-регіонали та їхні васали. Де всі вони нині? Там же, де завтра будуть і ті "нові сили", що на їхньому місці сплили.

За кулісами таких кон'юнктурних політпроектів завжди стояли олігархи та їхні олігархічні інтереси. А наводнювали їх, зазвичай, так звані "політичні колобки", які з часом мутували в більш злоякісну форму ‒ "тушки", готові за 30 срібників продати нечистому свою гниленьку душу. Згадаймо, як за режиму Януковича політики з різних "опозиційних" партій покотом лягали під владу. У місцевих радах ‒ буквально цілими фракціями…

Процес породження і згасання політпроектів "за інтересами" активно триває й нині. Він нескладний, як у всіх найпростіших. Спершу вкладають грубі гроші в маніпулятивну (таку, що впливає на людську підсвідомість) рекламу. Видурюють голоси виборців. З того електорального врожаю, допавшись до влади, набивають кишені. Аби знову вкластися у наступну рекламну кампанію… Коли ж люди врешті розуміють, що все це ‒ підступний обман, то за такою самою схемою створюють новий політичний бренд з "незаплямованою" репутацією. Останнім часом іще й прикрасивши по-модньому етикеткою "нові обличчя". Хоч за масками "нових облич" ‒ все ті ж "старі" олігархи з їхніми "старими" як світ бізнесово-фінансовими цілями. Такий собі кругообіг "політхробачків" у природі.

Ось і знову в "новомодних" партіях причаїлися численні "фарбовані лиси" ‒ вчорашні регіонали. Доходить до комізму. Скажімо, регіонал і ректор-хабарник Петро Мельник, який давно мав споживати тюремну перловку, й узагалі увійшов до керівництва партії, яку так і назвали… "Нові обличчя".

Сенсом боротьби свободівців зі всіма цими фінансово-олігархічними політпроектами при владі завше була вимога системних змін, сформованих на основі напрацювань поколінь і поколінь борців за українську державу. З цими своїми вимогами "Свобода" на роки випереджувала час.

Відтак саме свободівці першими, ще 10 років тому, порушують питання про люстрацію. А тодішня влада (що теж прийшла після Майдану) їм відповідає, що то "ще не на часі" або "вже пізно"… Саме "Свобода", одразу після московської агресії проти Грузії, б'є на сполох, що треба посилювати українське військо і "закрити" російські кордони. Тоді "провладні" лементують, що не можна злостили "стратегічного партнера"… Саме "Свобода" ще у 2006-му вимагає скасувати автономний статус Криму. Але влада зриває ініційований "Свободою" всеукраїнський референдум з цього питання. Націоналісти далі попереджають, що коли Україна не зробить АР Крим своєю областю, то це зробить Москва. Але ніхто й слухати не хоче… І що тепер? Саме "Свобода" постійно наголошує на необхідності заборонити компартію і демонтувати окупаційні символи. Врешті, вона сама ж і валить головного ідола Леніна у Києві на Бесарабці, піднявши хвилю ленінопаду по всій країні. За що, до слова, отримує істерики й прокльони від партнерів по Майдану: Кличко, почувши, що Леніна більше нема, ‒ й узагалі втрачає дар мови…

Перша перемога "Свободи" на парламентських виборах 2012 року дається політичній силі, не озброєній телеканалами та дорогими кольоровими газетами, нелегко. У більшості нардепів-свободівців за плечима ‒ довгий шлях до свого виборця у постсовєцькому суспільстві. Це багаторічна вулична агітація з партійних наметів, зустрічі з людьми ‒ і в сльоту, і мороз, роздані за десятиліття, певно, мільйони примірників недорогого партійного часопису ‒ чорно-білого, призначеного для осмислення того, що відбувається в суспільстві. На виборах 2012-го "Свобода" долає й численні, зумисне поширені проти неї міфи, як-от міф про "непрохідність". Депутатство свободівців ‒ це не депутатство, скажімо, вчорашніх чиновників львівського мера Садового, які роками носили папери по теплих кабінетах, ні до яких політичних процесів не пхалися (берегли себе), а потім одного дня пересіли в парламентські крісла, анітрохи не цінуючи високої довіри людей, ‒ як зазвичай не цінують те, що легко дається. Може, тому в цій "новій силі" за рік парламентської роботи (не вельми сумлінної, між іншим) ‒ вже вісім "тушок" і виключений перший (!) номер списку ‒ знаменита своєю боротьбою за… підвищення депутатської зарплати "зірка" телеекранів Ганя Гопко.

Довгоочікувана та вистраждана перемога приносить "Свободі" й незнані досі випробування. Політичні суперники дивним чином об'єднують зусилля і застосовують проти неї щедро фінансовану кампанію дискредитації ‒ аби зліпити зі свободівців, які десятиліттями боролися за інтереси українців, образ мало не головного їхнього ворога. Гіршого, мовляв, навіть за регіоналів та комуністів разом узятих. І причину, начебто, усіх їхніх бід. Вдаються й до численних приватних газет та телеканалів, тонн замовних матеріалів та кіп грошей. Виборець іще, на жаль, не завжди усвідомлює, що в наш час кожен, хто має великі гроші, може запросто створити приватну газету чи телеканал. Та ще й набрати талановитих журналістів, аби в потрібний час використати медіа у власних цілях ‒ бо інакше для чого воно йому взагалі було потрібне? "Свобода" не має достатньо ресурсів боротьби з тотальною брехнею, яка ллється зі всіх боків, ‒ тож програє в цій медійній війні. Мало хто знає, що свободівці вже виграли в газети "Експрес", і не тільки в неї, не один суд за брехню ‒ бо спростування газетярі так і не друкують.

…У розпал інформаційної війни зі "Свободою" розпочинається революційний Майдан, і політична сила, як вона то звикла робити, ‒ переймається не спростуванням оббріхувань, а з головою поринає в боротьбу з режимом Януковича. Цілодобові чергуванні на Майдані, акції, утримування революційних будинків… За перемогу у Революції Гідності "Свобода" платить найтяжчу ціну. 19 націоналістів ‒ у Небесній Сотні. Вони гинуть у той час, коли у Львові, скажімо, в теплих студіях приватних телеканалів усміхнені ведучі, диванні "борці" та "експерти" безконечно поливають націоналістів брудом…

Але очорнення "Свободи" триває й після Майдану. І це абсурд, адже націоналісти виклалися як ніхто інший для перемоги Революції Гідності. Чому так відбувається ‒ пояснення просте. Ті ситуативні партнери, котрі стоять зі "Свободою" на Майдані проти режиму Януковича, добре бачать потенціал націоналістичної сили, тому іще в революційні часи виношують бажання спекатися суперника. Тож відразу після Майдану ‒ новий виток медійної війни. Ні, не з учорашніми регіоналами чи вбивцями Небесної Сотні, а з тими, які не шкодували для перемоги Майдану життів і здоров'я (під час Революції також поранено майже півтори сотні націоналістів). Головна мішень олігархічних ЗМІ ‒ свободівські міністри, голови ОДА, підприємці, які забезпечують діяльність організації. Усіх їх буквально демонізують. Націоналісти ж перейняті іншим ‒ на країну нападає ворог, і кращі з кращих, так і не встигнувши відбити інформаційних атак у спину, ідуть на фронт ‒ захищати українську землю, її мир і свободу. Тим часом підходять нові президентські та парламентські вибори ‒ ті самі, за які заплачено життями Небесної Сотні. "Свободу" штучно не пускають у парламент, "заморозивши" її результат на рівні 4, 7 відсотка. У той час, як більшість екзит-полів показує впевнену прохідність ‒ понад 6% і навіть понад 7%. Немов знущання з пам'яті полеглих майданівців ‒ у Раду люб'язно "пускають" "Опозиційний блок" ‒ вчорашню Партію регіонів. Бо ЦВК ніяк не реагує на інформацію про масове вкидання бюлетенів у східних областях України.

Дуже скоро з'ясовується, що "нова влада" має ті ж самі потреби й методи "правління", що й "стара" ‒ від лукавого. Ой, від Януковича. Поки українські хлопці гинуть на фронті ‒ можновладці без докорів сумління торгують з окупантом, готують масовий розпродаж державних стратегічних підприємства, "проштовхують" зміни до Конституції, які фактично втілюють і закріплюють усі без винятку вимоги Кремля. І тут приголомшливою несподіванкою для системи, яка подумки поховала "Свободу" і скинула її з рахунків, стає те, що політична сила націоналістів, за короткий час відновивши сили та провівши очищення своїх рядів від зрадників та "розчарованих", ‒ одна з небагатьох у виснаженому війною суспільстві чинить спротив державному угодовству з терористами та окупантом. Тому коли 31 серпня націоналісти приходять під парламент протестувати проти змін до Конституції ‒ цим моментом користаються, аби організувати страшну криваву провокацію та розпочати масштабну бліц-зачистку націоналістичного та патріотичного сегменту суспільства. Є небезпідставна версія, що така зачистка ‒ це також одна з вимог Кремля і потаємний пункт у Мінських угодах. Аби Україна стала схожа на Росію чи Північну Корею? Очевидно, що якби не було 31 серпня ‒ проти націоналістів придумали б та організували б інший привід для розправи.

Після подій 31 серпня ‒ нечувана "репресивна лихоманка". Насправді нічого нового чи "оригінального". Все, як у совєцькі часи, як за Януковича. От тільки нашвидкоруч, більш нервово та агресивно ‒ від страху перед новим Майданом. А ще ‒ аби зірвати "Свободі" вибори.

І все силуються здійснити дуже швидко, поки виснажене війною та падінням рівня життя суспільство не встигло оговтатися. Що ж це все таке? Так хворий, який вважав, що вилікувався, раптом виявляє у себе нові ознаки хвороби і ще якийсь час не хоче у це вірити. Реванш, схоже, сягає свого піку…

Що далі? Боротьба за українську за змістом Україну. Як і десятиліття тому, коли націоналісти виживали в криївках, як і на Майдані півтора року тому. Надихає, що попри масову очорнювальну кампанію проти "Свободи" в західноукраїнських олігархічних ЗМІ на ці оббріхування не піддаються жителі Тернопілля та Івано-Франківщини, де рейтинг націоналістів ‒ високий, не піддаються всі, хто мислить та притомно аналізує суспільні процеси.

Бо нині найбільша допомога небайдужих українців націоналістичному рухові у цей непростий час ‒ щирий голос "за" у виборчому бюлетені. І головне, що це ‒ найбільша допомога самому собі та Україні. Бо хто ще буде боронити інтереси держави так, як націоналісти? Хто більш здатний протистояти будь-якому режиму? Врешті, хто захищатиме інтереси таких, як Ти, українців? Хто, якщо владі таки вдасться знищити "Свободу"?

Тому, взявши в руки виборчий бюлетень, варто ще раз замислитися. І відповісти собі на питання: хіба кращим став український парламент без фракції "Свободи"? То ж чи хотів би Ти завтра бачити без "Свободи" ще й місцеві ради?

Галина Чорна. Леонтій Мартинюк