ВО "Свобода"

ENG

Руслан "Татарин" Муждабаєв
Руслан

Боєць "Легіону Свободи", член Боярської міської організації ВО "Свобода". Мешканець Криму. Боєць 2 афганської штурмової роти батальйону "Айдар". Його серце зупинилося в ніч на 26 грудня в бліндажі на передовій лінії біля селища Тарамчук Мар'їнського району Донецької області.

Руслан Муждабаєв народився на депортації. Дістав освіту інженера-механіка. Був членом кримсько-татарської спільноти.

Про життя у депортації та на півострові він говорив: "До нас не всі ставилися дружньо. Часто називали нас продажними. Можливо, через те, що воювали проти комуністів, комісарів, підтримали німців у цьому… А на Майдані я зустрів до себе сильну любов, повагу".

Власне на Майдан з Криму Руслан приїхав, дізнавшись, що побили студентів. Представники боярської "Свободи" познайомились з Русланом в грудні 2013 року. Несли чергування разом, весь час спілкувалися. Із захватом згадують стійкість та завзяття Руслана. Він не гребував фізичною роботою - рубав дрова, укріплював барикади, готував кримсько-татарську національну їжу. Захвату гідні й дії старшого чоловіка 18-20 лютого. Тікати він й не думав. Носив коктейлі, допомагав на передовій без спочинку. Отримав уламкові поранення у ноги під час протистояння з беркутом.

"Свій чин Муждабаєв вчинив 20 лютого о 06.45. З-під стін Філармонії в напрямку Жовтневого палацу почали відходити солдати ВВ, яких накрило димом і смородом від пожеж. На плечах відступаючих ВВ-ників першим пішов Петро (отче, батюшка) деякі хлопці впали поранені і Руслан Іліясович з другим загоном побіг слідом, але своїм хлопцям не давав зупинятись кричав, що зупинка - то є смерть.

Його загін першим ввірвався до Жовтневого палацу із якого вибігали офіцери міліції та тікали у напрямку ВР. Тобто він ризикуючи своїм життям не дав нікому зупинитись і вигнав із Жовтневого офіцерів "Беркуту", - розповідає Олексій Скринник.

"Нам допоміг Бог. Ми каменями почали їх атакувати. Нам вже нікуди було діватися. Доля Майдану вирішувалася там. Жертв було багато. Та в цій атаці нам допоміг Бог. Ми йшли, не думаючи, що нас також можуть покласти. Без Бога ми би не перемогли. Бог був на нашій стороні, він нам допоміг. Ми їх відігнали до останньої барикади", - розповідав сам Руслан.

Після Майдану Руслан, не вагаючись, вирушив на фронт. Був одним із небагатьох, хто підписав контракт із ЗСУ. Користувався величезною повагою серед бойових побратимів, які кликали його "Татарин".

"Ми не маємо права старіти, ні духом ні тілом старіти не можна - доки триває війна. А те, що я в 60 років тут, можливо цим я хоч одного хлопця, нашого українця, вбережу. Війна - справа дорослих, а не молодих", - говорив "Татарин". Він мріяв про звільнення рідного Криму.

А 26 грудня ми отримали повідомлення про те, що свободівець помер від серцевого нападу на передовій.

Провести Руслана прийшли побратими та члени мусульманської громади. Поховано воїна на цвинтарі "Північний" поблизу села Липки.