ВО "Свобода"

ENG

Сергій Дідич
Сергій Дідич

Голова Городенківської районної організації ВО "Свобода", депутат Городенківської районної ради Івано-Франківської області, сотник Івано-Франківської сотні самооборони ВО "Свобода". Трагічно загинув 18 лютого під час протестних акцій проти злочинного режиму Януковича.

Сергій Дідич
Сергій Дідич

Він порівнював свій шлях із водою: "Беркут" і ВВ - стіна, а ми - як вода. Стіна, на перший погляд, - міцна і непорушна. Але вода проникає крізь стіну через маленькі тріщинки, руйнує ту байдужу непорушність. Так само і ми маємо знайти їхні слабкі місця і розвалити цю стіну зсередини. Навіть ціною власного життя".

Під керівництвом Сергія за останні роки були й пікетування доріг, і боротьба за чисте довкілля, й відстоювання цукрозаводу. За його клопотання як голови комісії з питань соціально-економічних відносин та земельних відносин локалізували звалища, чимало зроблено для очищення берегів Дністра.

Трепетне ставлення до довкілля було притаманне Сергієві ще з дитинства. Про це розповідає колишній учитель Городенківської ЗШ №1 Ярослав Терлецький:

- Упродовж шести років, з п'ятого по десятий клас, я навчав Сергія географії. Він був активним учнем, але скромним і чемним, товариським, приємним у спілкуванні, не схильним до конфліктів. Умів працювати з колективом, брав участь у туристичному гуртку, посідав призові місця в обласних турнірах зі спортивного орієнтування. Коли ж заснували геологічний гурток, то брався за найскладніше - систему геологічної зйомки. Мав п'ятий результат на всеукраїнських змаганнях. Ми часто спілкувалися й після школи. То був розумний хлопець. Його цікавило все.

А ось обрав для продовження навчання Сергій Дідич ну геть не таку професію, що може пригодитися в Городенці, - вступив до Одеського вищого інженерно-морського училища. Звідти його призвали до армії. Служив у Прибалтиці, їхня десантно-штурмова бригада була першою, яку після десятилітньої "традиції" не відправили до Афганістану. Службу завершував аж в Амурській області. Опісля закінчив економічний факультет Львівського державного університету. Коли повернувся на рідні терени, працював бухгалтером у податковій інспекції, управлінні юстиції, спеціалістом районного відділу культури й туризму. Але манили Сергія простори, він якось фанатично любив природу. Це було частинкою його життя.

Вперше про очолюваний Дідичем громадський клуб мандрівників "Золоте руно" довелося почути на засіданні робочої групи з розвитку туризму в нашому краї. Там Сергій означив перспективи розвитку територіальних громад: "За великим рахунком, туристам, які сплавляються Дністром чи просто приїздять сюди на відпочинок, нема, крім води, що показати. А треба зважати й на багато інших речей, крім задоволення від чудових пейзажів дністрових берегів, скель, водоспадів". Так виникла ідея проекту розвитку придністровських сіл "Дністровський каньйон". Знайшов чимало однодумців, і вони разом вели активну роботу з популяризації відпочинку на Дністрі та в Дністровському каньйоні, поліпшення бізнес-середовища у селах, прагнули зацікавити людей підприємницькою діяльністю, закликали до активної співпраці між членами громади, бізнес-асоціаціями, громадськими організаціями. Щоб залучити до участі в розвитку Дністровського каньйону міжнародні програми і рранти, Сергій Дідич створив регіональний центр розвитку сільського туризму "Дністровський каньйон". Зв'язалися з фондами, що мають досвід успішної діяльності в сфері туризму, взяли участь у програмі TASIS. І хоч ці гранти не були бізнесовими, все ж відкрили перед нашим краєм певні можливості. Сергій разом із однодумцями організовував сплави Дністром, закликав керівників придністровських сіл розвивати щось особливе в громадах, щоб туристи мали чого зійти на берег, щоб гігієна, санітарні умови проживання були на належному рівні. Отож роботи в цьому напрямі ще непочатий край", - згадує про Дідича у публікації журналістка Людмила Стражник.

Останній інструктаж
Останній інструктаж

Про сотника Сергія Дідича побратими говорять, як про ідеального керівника. Ані муштри, ані переохолодження, ані перевтоми сотник Дідич не допускав, як і зверхности, підвищених тонів і сварок. Та це й не потрібно було - у Сергія була якась внутрішня харизма, яка заспокоювала новачків і підбадьорювала розчарованих. Зброя сотника Дідича - слово і безмежна любов до людей.

Сплав Черемошем
Сплав Черемошем

Сергій значну частину свого життя присвятив туристичному розвитку Прикарпаття. "Він втілював різні ідеї щодо Дністровського каньйону, був одним із ініціяторів створення Дністровського регіонального ландшафтного парку та засновником туристичного клубу "Золоте руно". А крім того, брався за будь-яку проблему, яку міг спробувати розв'язати. Чи-то сланцевий газ, чи-то вибоїни на дорогах, чи-то недбалість місцевої птахофабрики…

18 лютого Сергій Дідич вів свою Івано-Франківську сотню на мирну акцію під Верховну Раду. А вже за кілька годин його знайшли з численними переломами черепа в Будинку офіцерів. Він разом зі своєю сотнею стримував атаку "Беркута" на Кріпосному провулку. В якусь мить виникла загроза опинитися в оточенні силовиків. Сергій скомандував: "Два кроки назад!" - і хлопці почали відступати. "Сергій ішов останнім. Не міг инакше, бо ж там була його сотня", - розповідає дружина героя Небесної сотні Галина.

Родина Героя
Родина Героя

Сергій пожертвував найціннішим - своїм життям і щастям тих, заради кого жив: у нього залишилася донечка Іринка, син Андрій, дружина Галина та батьки - Ніна Миколаївна і Василь Іванович.

Іменем Сергія Дідича названо одну із центральних вулиць Городенки, є подання на присвоєння імені героя й школі в його рідному селі Стрільчі.

Більше про сотника Дідича - у статті styknews.info.